Моя адреса: Геніґ Дантист німецького стоматологічного відділення Моґілау, вул. Адольфа Гітлера, 19.
Вельмишановний пане Сенаторе!
Нарешті мені вдалося передати через надійного пана Вам, кого я ціную як батька, декілька рядків і розказати про своє горе. Як Ви, мабуть, уже чули, мене як спеціаліста-дантиста з речами зняли з потяга і відправили назад, водночас із д-ром Брехер через пана прімара Поліаку і пана керівника бюро префектури. Мою авторизацію по телефону підтвердив також губернатор. Незважаючи на це, коли я повернувся додому вночі 14 жовтня комісар Ротар у супроводі 2 поліцейських нечуваним чином погнали мене до вокзалу, так що весь мій багаж, мій і моєї родини, залишився вдома. Навіть продукти, все, що було мені потрібне для подорожі, я мусив залишити. У дорозі ми вже почали голодувати, і моя бідна дівчинка, коли ми приїхали сюди в Моґілау, померла з голоду. Багато, багато людей щодня помирають з голоду. Але тепер я маю щастя у нещасті. Мене взяла німецька Вермахт дантистом на роботу. Моєю роботою вони дуже задоволені і допомагають мені, як можуть. Я отримав від них квартиру, схожу на людську, отримую дрова і якісь продукти. Тепер, вельмишановний пане сенаторе, мені бракує моїх технічних та оперативних інструментів і матеріалів, а також матеріалу, який я мусив залишити через вимогу і через дії комісара. Крім того, що у нас немає ані запасних сорочок, ані постільної білизни, ані черевиків, ані суконь, тому що ту невелику кількість грошей та інших дрібниць у нас в дорозі вкрали. Тепер уявіть собі, вельмишановний пане Сенаторе, мій розгублений стан. Маючи майно, яке я важко заробляв усе своє життя, я став жебраком, у той час коли іншим вдалося взяти з собою чимало речей.
Вельмишановний пане Сенаторе! Тепер я звертаюся з великим проханням. Я залишив вдома в одному із пакетів, а саме цей пакет обгорнутий у строкатий румунський килим, потім, крім 2 стьобаних ковдр
і моєї білизни, та різних інших речей, також пакетик з металевими гільзами, – це ще не оброблені білі металеві зуби. Оскільки тут немає грошей на зуби і неможливо дістати інший матеріал, то металеві гільзи для мене життєво необхідні. Оскільки ці метали не є дорогоцінними, то їх можна перевозити сюди. Я щиро прошу Вас зробити все, щоб взяти собі на збереження цей пакетик з металевими гільзами, і, якщо це можливо, маленькі технічні інструменти і коробочки з білими фарфоровими зубами – мені потрібно це суто для німецької та румунської армії. Сьогодні мене утвердили гарнізонним дантистом також для румунської армії. Найімовірніше, що найближчими днями прийде якійсь німецький солдат з цими проблемами; якщо Ви матимете можливість, у першу чергу через когось передайте пакетик з металевими гільзами, це було б для мене щастям. Якщо можна, також щось від поранень. Я дуже перепрошую за своє нахабство, але я не можу нікому пожалітися на своє горе, крім Вас. Я думаю, що мені найбільше нашкодив пан підполковник Урбанович, який тепер зайняв мій будинок. Оскільки зазначений пан підполковник дуже тривалий час торгувався, щоб йому дешево віддали будинок. Коли він побачив, що я з пакунками їду додому, то був дуже збентежений і сказав мені, що я не залишуся в Р., оскільки він хоче забрати будинок. Я погодився б на те, щоб дешево віддати йому будинок, якби міг повернутися додому. Я думаю, що я б це заробив, тому що навіть пан префект переконаний у моїй порядності й моїх добрих намірах. Я частково працював на армію, віддавав всього себе пораненим, крім того мій батько служив у рум. армії неанґаятом (нейтральним військовим). Щодня сім’ї їдуть на Бук. назад, їх відкликають, а всі мої колеги залишилися в Чернівцях. Щиро дякую заздалегідь, підписуюся з великою повагою, Ваш відданий д-р П. Геніґ
Цілую ручки милостивої пані.
Прошу відправити мені декілька рядків поштою. Мене це дуже порадує.
Пан Сенатор
Иоган Самоиль
Радауц